український розвідник бригади "Рубіж" Денис Мельничук самотужки взяв у полон 6 російських штурмовиків. Скріншот відео
Неймовірна історія видатного подвигу! Український воїн Денис Мельничук (позивний “Мел”) самотужки пішов зачищати посадку під Сіверськом і взяв у полон шістьох російських штурмовиків.
Розвідник батальйону «Сила Свободи» 4-ї бригади Нацгвардії «Рубіж» один пішов в атаку на групу російських піхотинців, штурмував бліндаж. Максимальний ризик на війні, впевненість, холоднокровність і хоробрість найвищого рівня!
Главред видання Цензор.нет та військор Юрій Бутусов поспілкувався з Героєм. Вийшло дуже цікаве інтерв’ю на You-Tube каналі “Бутусов плюс”.
Вітаю, мене звати Денис, розвідник. Бригада “Рубіж” 4-го батальйону “Сила свободи”.
Розкажи, будь ласка, як почався для вас день бою, коли ви самостійно провели контратаку? З чого почався цей день?
Взагалі він почався за два дні до того. Вийшло як: п’ять машин їхало, три звернуло направо, поїхало кудись, а дві поїхали прямо через нашу інженерку. Я не знаю, якось через міни проїхали, вони теж такі фартові, я б сказав. Цих два УАЗики проїхали через інженерку, проїхали через піхоту по полю, до нас доїхало теж, там проблема була зі зв’язком – ворог застосовував активно РЕБ. Поки зв’язок налагодився, уже у нас УАЗик біля бліндажа стоїть.
Уточню: ці п’ять машин – це УАЗики?
Так.
Вони колоною УАЗиків штурмували?
Так, вони якось між собою там договорились, і начальство кидонуло їх в черговий раз. Два УАЗика поїхало по прямій, а три звернуло і втекло. Якісь такі розвідувачі, я так розумію.
Один підбили, він поїхав прямо в поле, згорів він там в полі десь метрів 200-300 від нас. А один на виході з бліндажа. У нас була проблема зі зв’язком. Я тільки хочу вибігати з кулеметом, а тут по нас уже стрілкотнею сиплять. Наші сусідні хлопці вже відпрацьовували цей УАЗик, і виходить, вороги бігають над нами, ми сидимо чекаємо, коли вийти відпрацювати, а не вискочить, щоб нас свої ж застрелили.
Вони побігали, побігали, наші хлопці відпрацювали їх зі стрілкотні. Хочу сказати, наші теж молодці – доволі влучно. Оце залишки цієї групи з двох цих УАЗиків тут по посадці розбіглися. Кого дрони ліквідували, кого ми, до речі, у цей бліндаж, в якому вони сиділи, дві гранати я в той день кинув. Потім там одного ще добив, кидав вперед з корегуванням з дрона, бо прямої видимості не було.
Над вами був дрон “Рубежа” і вас побратими з бригади коригували?
Так, безпосередньо. Самодіяльності не відбувається. Все робиш по команді. Тобто лишній раз по землі ходить, ну це, так скажем, смертник. І на цьому їхній штурм на УАЗику закінчився. Саме прикольне – вночі наші хлопці приїхали, ще ці УАЗики забрали.
Штурм закінчився, десь годинка часу пройшло, небо чисте. Попросили сходити подивитися, що там з цим УАЗиком. Їздить він, не їздить, що з ним сталося. Бо і орієнтир нам не дуже такий під самим боком. Я сходив, забрав два автомати з нього. Штурмовики коряві два автомати залишили. Дивлюсь, патрони на помпу є. Боєкомплект теж там. Вони всі речі в УАЗику залишили. Колеса, ніби, не спущені були. Панелька вся розібрана. Попросили подивитися, чи є ключ замку запалювання. А замка запалювання як такого взагалі нема. Там вся торпеда розібрана була. Кулемет зверху стояв на тому УАЗику. Вони його кинули собі і втекли.
На УАЗику стоїть зверху кулемет? Вони з УАЗика стріляють з кулемета?
Вони як ці ці джихадмобілі збирають, тільки їхня версія. Тобто наші хлопці вночі приїхали, забрали цей уазік, а місце з БК, місце з усім, з цінними документами і так далі.
А де цей УАЗик, не знаєте?
На даний момент не знаю, де він.
Неймовірно.
Я ж забрав цих два автомати, а там один підписаний – тобто позивний людини, наклейка на автоматі. Забрав трохи БК, забрав два автомати, оглянув цей автомобіль корявий. Та і все, в той день все закінчилось. На наступний день була якась певна тиша, піхотні позиції попереду ці у маскхалатах намагались по ночі штурмануть їхні ці камікадзе. Я не знаю, вони теж такі відчайдухи. Кожну ніч штурми, там ходиш в кожній посадці, їх там валяється вже стільки. А вони все одно йдуть. Та якось один день нормально пройшов.
Це вже другий день після штурму з цими УАЗиками. Сидимо, обід, п’ємо каву. Перерва між інженеркою була. Чуємо, щось шкрябається наче. Хтось пройшов, земля посипалася у нас над бліндажем.
Прямо по вашому бліндажу хтось пройшов? Тобто сидите на нулі, і раптом хтось проходить в тиші по бліндажу?
Так, посеред білого дня. Десь година-друга дня. Дуже цікаво, тому що ми знаходилися в такому місці, де саме дрони перезмінку робили. Один на другий міняли. Тобто ти на вулицю виходиш, ти десять разів питаєш, чи небо чисте. Бо там як і ворожі пташки міняються десь в нашому квадраті, плюс і наші міняються. Тут цей раз земля просипалась. Ладно, може миша бігає, це стандартна програма.
І чуємо: Соседи, вы тут?
І тут трохи ми випали.
Російською, так? А в руках у тебе кава, так, друже?
Доволі смішно. Так, ми сидимо, п’ємо каву. Потім чуєш, він когось кличе, і позивний. Позивний зараз не пам’ятаю. Він озвучив. Я дивлюсь на автомат, який в кутку стоїть, з УАЗика. І бачу позивний цього тіпа, якого він ходить кличе. Я такий, опа, думаю, оце попали. Ми трохи затупили. Мій напарник швидше зібрався до купи. І кричить йому українською “Твій позивний?”. А вони шось м’ялись: “Пацани, ми свої”. А мій напарник довго не думав, з черги їм через стелю насипав.
Вони зрозуміли, що ми – не їхні друзі: “Пацаны, вы шо, ах#уели?” – і втік.
Ми зв’язались зі своїм керівництвом: у нас тут така проблема, окупант ходить свого друга шукає. Вони подивилися з дрона – по снігу було видно сліди – і на сусідню їхню позицію. Дуже близько. Вийшло, що 2 дні ми жили по сусідству з тими обізянами. І вони не подавали ознак життя, бо ж ми там робили свої буденні справи просто поруч.
Як ти ухвалив рішення – що ти ідеш на зачистку?
По-перше, комусь треба було – такі сусіди трохи заважали…Нам сказали: вони втекли туди, ти там був, накинь туди пару гранат. Я такий: Та без питань…Набрав повні підсумки гранат – і пішов.
А як ти вирішив, що тим сам, один ідеш чистити невідомого розміру групу противника?
На характері – просто поліз та й закидував гранатами.
Скріншот відео
Вона з одної сторони засипана – я зробив кілька прострілів, кинув гранату і пробіг на протилежний бік. Вони відволіклися на те, що там сталося. Я перебіг до іншого входу і почав відпрацьовувати з інших ракурсів. Намагався створити велику кількість атакуючих – зімітувати те, що їхні два входи контроляться – і діватися їм уже нікуди. Ну і я ж знаю, що таке обстріли як такі, що таке скид на голову, і в проходи я закинув штук 8. Тобто ударив по їхньому морально-психологічному стані.
Цілі брати їх у полон не було. Треба було нейтралізувати.
А скажи, як ти примусив їх здатись? Ти щось кричав? Чи вони кричали? Як цей момент відбувся?
Ну, по їхній версії, вони запропонували здатися. Почули вони мене з разу п’ятого чи шостого. Я їм прямо кричав: Під#ри, здавайтеся! давайте. Я так розумію, вони просто не чули це. Десь на п’ятий-шостий раз вони вже розчули.
З п’ятого-шостого разу, як ти кричав?
Так. Кричав я це після того, як граната летіла до них. Вісім гранат я вкинув, відстріляв десь п’ять магазинів в їхню сторону. Кути нарізав і так далі. І вже крикнув: Під#ри, здавайтеся! І вже йшов за добавкою, ще хотів п’ять гранат взяти. У нас бека хватало, ми наносили попередньо. Хотів піти ще взяти і чую: Ми здаємось. В смислі здаємось.
Думаю, ви взагалі там живі? Не здивувався, чесно. І при цьому, при цьому, поставив, скільки вас? Каже, нас шестеро. І тут в мене знову. Те саме було відчуття, коли вони прийшли сусідів шукати. Серце в п’ятки втекло – як це так може бути? Шість.
З горем пополам вийшов на начальство, бо в мене перше в голові було питання, а де ми їх помістимо? Ми там сидимо якось. Там бека складена. Взагалі, немає чисто фізичного, нам їх розмістити нема куди. У мене не було мислі їх добивати чи ще щось. Полонені є, полонені. Треба забрати.
Я вже так в голові прокрутив, думаю, куди це дівати? Передав цю інформацію до речі про кількість полонених начальству. Вони теж поки подумали, що це нам краще зробити.
Я так прикинув, нехай виходять по двоє і спиною до мене. Двоєчка одна вийшла. Найцікавіше, я кричав до них російською, вони кричать мені відповідь українською. Кричать щось про поляків. Я не знаю, якась нова їхня казка, що у нас тут поляки працюють.
А що вони тобі кричали про поляків?
Вони у відповідь кричали, ми думали, ви поляки. Нам розказали, що сюди заїхав полк поляків. Думаю, це полк, думаю, нічого собі. Такі масштаби. Оце вийшли одні, двоєчка, друга двоєчка вийшла. І третя двоєчка вилізла, вони казали, що отримали поранення. Я так зрозумів, що поранення було не в результаті моїх дій, а раніше. Останний там шкутильгав трохи. Найбільший там штурмовик такий.
Вилізли, а я мислю, що з ними робити далі. Поставив вздовж дороги, хай постоять трохи. Хтось в касці, хтось в бронежилеті. Дуже цікаво вони виглядали в той момент. Одному сміливості хватило з собою магазини взяти. В бронежилеті так засунув руки, думав, що можливо граната є. Кажу, хлопці, давайте роздягайтесь, скидуйте, що у вас є. Вони на шістьох мали каску і бронежилет. Доволі смішно, але все одно вони все поскидували. Радіостанції, мобільні телефони вони також мали із собою. Заставив їх викинути на полі. Багато інформації було на на телефонах. Вони потім поділилися паролем.
Розказали, який у них план “капкан”, як вони повинні були проїхати через всі наші позиції, заїхати на кілометрів 10 від реальної лінії зіткнення.
Були такі завдання, як для якогось спецназу відбірного, на 10 кілометрів на УАЗі прорватися в тил наших позицій.
Вони повинні були проїхати через всі наші позиції, заїхати в село, яке за нами розташоване, і знайти якусь бабку.
Скріншот відео
Бабку знайти?
Так, каже, красний домік, там бабка живе. Нормальна тема.
Друга армія світу просто дійсно дивує своїм плануванням. Неймовірно. Тобто ти їм сказав вишукуватись перед тобою вздовж дороги?
Мені вже передали по радіостанції, що потрібно їх на іншу позицію завести, цих всіх панів. Я їм кажу, роззброю, щоб вони все лишнє повикидували, засоби радіозв’язку викинули, радіостанції. Кажу, все, давайте гуськом в ту сторону. Вони хлопці дуже воєнні походу, армія дуже сильно на них погано впливає, хоч вони не встигають прийти – і вже 200. Кажу, гуськом. Вони, так, добре, гуськом, руки за голову і пішли.
Вони не здивувалися, що ти один, не шукали ще когось?
Ні, не шукали, взагалі все влаштовувало. Я думаю, на той період часу вони вже були готові зробити все, щоб звідти виїхати. Я їх завів, мої хлопці з іншої позиції почали зустрічати, почали у повітря стріляти. Думаю, ДРГ там наче не було. Я трохи перелякався, бо виходить, шість полонених, я йду, а хлопці спереду щось стріляють.
Що тобі сказали командири після того, як ти завів одразу шість полонених, як всі там на командному пункті бачили стрім з дрона, як ти самотужки зачищаєш позицію і ведеш полонених у тил?
Я так розумію, що вболівали. Кажуть, тебе ж вбити б могли. Ну, я думаю, я ж на війні, в принципі, тут вбити можуть на кожному кроці. Думаю, ну, нічого б не поміняло. Кажуть, ну, повертайся на свою позицію, треба, щоб ти ще побув. Я трошки розстроївся, якщо чесно, бо вийшла загальна картина, вийшла – вони потрапили в полон і виїхали раніше, ніж я з позиції. Я ще добу просидів на своїй старій позиції, трохи газом подихали.
Як тебе зустріли командири? Комбат батальйону “Сила свободи” зустрічався з тобою, ви спілкувалися?
Звісно, особисто. В першу чергу дали змогу відпочити. Дали день відпочити, з комбатом зустрівся, зі всіма замами поспілкувався. Вони доволі сильно переживали більше, бо розуміли, що доволі небезпечний був вчинок. Трохи відчитали мені моралі з цього приводу.
Що казали?
Кажуть, тебе ж бити можуть, на що ти сам поліз? Треба було щось інше придумати. Але часу думати не було. Особисто командир бригади приїжджав, вручив медаль від себе.
Полковник Сидорін був?
Так.
Особисто приїхав?
Особисто приїхав, поспілкувався, вручив медаль. Наскільки знаємо, на орден, на мужність подали. тільки коли отримаю….
Нагорода заслужена – і це розуміє кожен.
Найголовніше, що є відео. Можна в ютуб зайти – переглянути. Пам’ять на все життя.
Скільки тобі років, Денисе?
27
А який у тебе військовий досвід?
Чотири з половиною роки. В армію пішов, щоб не забрали в армію – підписав контракт, щоб на срочку не потрапити. Починав свою кар’єру військового в посольській бригаді. Встиг повоювати і з посольською бригадою, і вже з бригадою “Рубіж”.
Звідки ти родом?
Я з Житомира.
Хто твої батьки?
Батько зараз військовослужбовець ЗСУ, по мобілізації пішов. Брав участь у контрнаступі, зараз десь під Куп’янськом. Мама – вдома.
Батько дзвонив, спілкувався, коли дізнався про твій подвиг?
Він був здивований. Та і я сам був здивований, що так вийшло.
Маргарито, Олександре, ваш син – справжній герой. Це реально вражаюча розповідь і вражаюча мотивація. Дякую вам щиро, друже!
Сообщение Як український розвідник бригади “Рубіж” Денис Мельничук самотужки взяв у полон 6 російських штурмовиків. ВІДЕО появились сначала на Новини Буковини | Останні новини Чернівецької області.